РОБИ НЕ ТЕ, ЩО ХОЧЕТЬСЯ, А ТЕ, ЩО ТРЕБА
У Юрка занедужав дідусь. Дідусеві було вісімдесят п'ять років. Він знав багато цікавих казок та дивних бувальщин, які любив слухати Юрко.
А зараз він лежить і важко дихає. Мама сказала:
— Сиди, Юрку, біля дідуся, доглядай його. Попросить води — подай свіжої, попросить відчинити вікно — відчини.
Юрко сидів біля постелі хворого дідуся, читав книжку. За півдня разів зо три дідусь попросив води.
Набридло хлопцеві сидіти. Поклав книжку на стіл, тихо вийшов з хати й побіг до хлопців грати в м'яча.
Кілька годин гуляв Юрко на стадіоні, вже й сонце до заходу схилилось. Та неспокійно було в нього на душі. Щось немов гнітило його. Покинув Юрко грати, побіг додому.
Ледве двері відчинив, підійшов до ліжка — й упав на коліна. Дідусь лежав мертвий. А в склянці не було й краплини води.
Усе життя Юрка мучили докори сумління. Він думав: «Дідусь, мабуть, помер тому, що не було води. Йому хотілося пити, а в склянці не було ні краплини. А я грав собі з хлопцями в м'яча».
«Роби не те, що хочеться, а те, що треба», — навчав Юрко свого сина.
